РПЦ-шоу

В мире есть вещи, которым просто перестаешь удивляться, которые стают такой же обыденностью как и утренний кофе, хотя и не есть такими же приятными. Но есть и такие события, которые вызывают в душе просто ураган эмоций, вне зависимости от количества повторов. К сожалению, история которую я расскажу вызывает лишь негодование и отвращение.

0.0036

І в правду,  Доля – дама з Причудами. Ніколи не подумав би що колись знову повернуся до дитячого табору. Особливо після Одеси. Але все змінюється і я опинився в дитячому таборі ЕкстреМал. Тут я спочатку мав викладати фотографію, але через певні обставини я став інструктором зі скелелазіння в фотографічній групі. Ну, по суті, ще не став, бо діти приїдуть тільки в неділю або в понеділок, але так сказали. Що ж, обидва можливих варіанта мені подобаються і  від нового призначення мені гірше не стало.

0.0035

В спорі народжується істина. В спорі із самим собою народжуються граблі. Коли граблів на душі накопичується надто багато настає такий стан, що хочеться самому собі набити морду.

0.0034

В одному дуже далекому всесвіті, що має пряме відношення до нашого, живе Могутній Сід. Керував він такою ж могутньою державою, що тримала в страху всі великі розуми нашого часу. А всіма не дуже великими – курувала. Держава стрімко розвивалась та звойовувала все нові та нові землі, а все завдяки своїй грізній зброї – комп’ютерним іграм.

0.0033

Нарешті дійшли руки розібрати матеріали річної давнини. Знімали ми якось все в тій самій Криворівні в 2012 рокі коляду. Зняли так, що по суті, нічого не ліпилося. Проблема наша була в тому, що зняли ми матеріалу одразу на 3 фільми, але для кожного з них мало. А для того щоб зробити з того всього щось одне - матеріал був надто різним по сюжету. А після цьогорічної фотозйомки гуцулів в мене виникла ідея поєднати фотографії та відео. Також цей весь бульйон трішки приправив текстовими вставками. Що з цього вийшло дивіться далі)

0.0032

Не знаю як кому, але я вважаю, що потягом потрібно їхати хоча б задля того, щоб скуштувати найсмачніший чай у світі. Науці достеменно не відомо, що робить його таким смачним -  якісь добавки чи просто моя фантазія. Спроби розколоти горіх істини ми залишаємо більш обдарованим ученим, нехай вони ламають над цим голову. Наша ж справа проста – проспівати трішки дифірамбів в епоху великої нелюбові (хоча б чаю). 

0.0031

     Повертаюся до будинку після різдвяної коляди в церкві. Відкриваю промерзлими руками замок. Лише з третього разу попадаю в отвір для ключа. В кімнаті не набагато тепліше ніж ззовні. Темно. Стоїть важкий аромат перебродившого вина, ладану та сторічних шкарпеток. Вмикаю світло. Як би кінець світу стався б, то виглядав би він напевно так само. Серед кімнати лежить одинокий валянок, трішки втоптаний в підлогу. Стіл захаращений інструментами. На маленькому його клаптику, відведеному під їжу лежить яблуко, на якому вже почала зароджуватися нова цивілізація. Ну нічого, де наша не пропадала. Потрібно розвести багаття в пічці, але немає сірників. Телефоную Миколі, він каже, що їх у нього немає та радить «збігати через дорогу» в магазин. Добре. Але, перекладаючи з гуцульської, «збігати через дорогу» - це спуститися до річки, дійти до мосту (а все це при тому що снігу по коліно), Перебігти підвісний міст та прошкутильгати пів кілометру до магазину. Повернувся. Сірники, сіль. Решта провізії є. Розпалюю пічку. Живильне тепло потроху починає заповнювати кімнату. Ніс поступово відтаює. Готую їсти, в пошуках цукру знаходжу в банці кусок зачерствілого хлібу. Будні бродяги. Голодний, холодний та втомлений, але, безперечно, щасливий. В такі моменти відчуваю себе по-справжньому живим.

     Дім старий та постійно видає різні дивні звуки. Мимоволі починаєш вірити в реальність барабашок.

     Про саме свято трохи пізніше, коли розберу завали фотографій.