Історія з такого [не]далекого життя

Воно настало. Знову. Ще один ранок в гуртожитку. Старому та з душком. Опалення ще не ввімкнули і стояла приємна прохолода.
В темряві пройти через кімнату не так вже й складно, головне потім в коридорі не забути що на шляху дві колони - жарт архітектора над п'яненькими студентами.
Туалет знаходився на протилежному кінці блоку. Понеділок. Зрозуміло що на вихідних ніхто нічого не прибирав ( та й сьогодні навряд чи приберуть).
Намагаюся зосередитись. За дверима чути чиєсь важку шаркання. Хтось наближається і б'ється головою в двері. Актори. точно актори, найдивніші люди яких я зустрічав. Та й чи люди-то?
Тиша і жодного руху. Продовжую зосереджуватися.
"Странно? Примите ж, други, странника под кров ваш;" - донеслося прямо з дверей
В ту коротку паузу я подумав що це дійсно до мене, але не встиг я щось сказати як голос продовжив:
"Но любопытством лишь его не мучьте,
Есть многое в природе, друг Горацио,
Что и не снилось нашим мудрецам..."
І далі по тексту.

Так і підвис я в незрозумілому становищі. Вийти не можу - хочеться в туалет, та й продовжити теж не в стані - боюсь перебити.

Дивне було життя в гуртожитку....