Бортовий журнал. Криворівня 28.01.14

Все нижче написане  є дуже особистою річчю, і фотографія не претендує бути зрозумілою та й на звання мистецтва вона теж ніяк не зазіхає.

Бортовий журнал. Криворівня 27.01.14

Сьогодні в горах зустрів чоловіка в якого дізнався про те як дістатися моєї полонини, бо стежки якими ходили влітку – замело, а нові ведуть кудись не туди. Так от, Повертаючись до нього. Він був середніх років, без передніх зубів, але цей нюанс, аж ніяк не відбивався на його щирій посмішці. Стандартна чорна шапка, затаскана куртка та робочий светр, який міг так само виконувати і функції зручного та теплого домашнього одягу. Весь його образ говорив про те, що він такий собі типовий трудяга, що не упустить шансу вклинити одне-друге міцне слівце та пожалітися на власну долю. Дорогу було потрібно знайти. розмову зав'язав я. . "Слава Йсусу Христу". "На віки Богу слава". Далі був обмін думками про гори, погоду та життя. Голос його був рівним, веселим, слова життєрадісними, повна протилежність створеному мною портрету. На цьому б все і закінчилося б і я про нього забув би вже на наступній вершині, як би не одна маленька деталь - він був запряжений у великі сані. Цей чоловік мусить підійматися високо в гори за складеним сіном. Вдень він робить дві-три ходки. І так протягом всього свого життя. Дощ, сніг, чи вітер; зима, літо чи осінь – не важливо. Він зовсім не був змученим, чи якось ображеним на свою долю. Ні, він посміхався та радів новій зустрічі, наче життєрадісність текла в його крові. Поруч з ним бігало два його песика. що нарізали кола довкола нас та намагалися вхопити наші рукавички. Це була одна з тих зустрічей, які часто чекають нас на кожному крутому повороті нашого життя. Ці рандеву часто бувають короткими, навіть миттєвими, як життя мошки, але значать для нас дуже багато, так як перевертають все наше життя та світобачення вверх ногами. Колись давно в п'єсі "Орест" Еврипіда я прочитав наступні рядки:"Нет в мире положенья столь ужасного/ Нет наказанья божьего, которого/ Не одолел бы человек терпением..." Ця зустріч досі не виходить у мене з голови.

Бортовий журнал. Криворівня 26.01.14

Це досить таки контрастний перехід від революційних буднів до монументальної величі гір. Наче ці два світи існують незалежно один від одного, усвідомлюючи лише своє власне існування. Один світ з барикадами, пострілами та вибухами гранат, де мовою є сила, а аргументом  - коктейль Молотова. Та інший світ – столітні гори в усій своїй високій красі, місце де можна рукою торкнутися неба. І єдиною точкою перетину цих двох антиподів – я. Йшов сніг, театр хребтів вистроїв свою мізансцену, глядач – серце. Гори ніжно розчинялися в сірому мареві хмар, невимушено створюючи рівномірний купол над головою, що відділяв нас від всього світу. Куліси. Гра світла та тіні. Монохроматичність декорацій та тьмяність кольорів, запах морозу. Картина спокою та рівноваги. Саме те чого так не вистачало по життю. Нічого важливого в цей момент не існувало – революція, відсутність роботи, уявне кохання, все це лишилося десь далеко позаду, настільки далеко, що просто починаєш сумніватися в реальності історії, часу, буття. Крок за кроком долаючи метри снігу, пересуваючись в розведеному якимось деміургом акті, граєш свою роль. Відчуття гармонії всередині ні з чим та ніколи не порівняється. Хочеться, так хочеться продовжити цю мить до нескінченності, закільцювати. Чай. Печиво. Курага. Ландшафт не стоїть на місці. Вітер та сніг своїми ненавмисними рухами перекреслюють канву простору заново. От вже і мої сліди ледь видно, потрібно повертатися в долину до своїх проблем. Але ж ми спускаємося лише для того щоб знову відчути пряний смак сходження на гору.

На злобу дня

От поясніть мені, як Майдан може щось змінити, якщо він зараз знаходиться в позиції коли він нікому, фактично, не заважає, як можуть щось змінити постійні теревені зі сцени, як пасивна бездіяльність може посунути ситуацію? Прийнятий сьогодні закон просто може усунути тих, хто каже незручні для влади речі. І до окопного сидіння на Майдані додасться ще й інформаційний вакуум, що, на мою думку, прискорить перехід до стагнації, після чого всі розійдуться по домівках. І от ми вже живемо в країні з строєм як в Білорусії чи Росії. Це дуже неприємна ситуація виходу з якої я не бачу. Так, Майдан самоорганізувався, всередині почалися громадянські зрушення, але проблема в тому, що Майдан став організмом відокремленим, явищем самим по собі, здатним вплинути локально, але неспроможним на зміни. Майдан перейшов в зону комфорту не лише по відношенню до себе, але і до проблеми, яку він був призваний вирішити.

Сьогоднішнійц день - останній, коли можна було дихати вільно.

Та трішки Бродського до теми

Только пепел знает, что значит сгореть дотла.
Но я тоже скажу, близоруко взглянув вперед:
не все уносимо ветром, не все метла,
широко забирая по двору, подберет.
Мы останемся смятым окурком, плевком, в тени
под скамьей, куда угол проникнуть лучу не даст.
И слежимся в обнимку с грязью, считая дни,
в перегной, в осадок, в культурный пласт.
Замаравши совок, археолог разинет пасть
отрыгнуть; но его открытие прогремит
на весь мир, как зарытая в землю страсть,
как обратная версия пирамид.
"Падаль!" выдохнет он, обхватив живот,
но окажется дальше от нас, чем земля от птиц,
потому что падаль - свобода от клеток, свобода от
целого: апофеоз частиц.