Сьогодні в горах
зустрів чоловіка в якого дізнався про те як дістатися моєї полонини, бо стежки
якими ходили влітку – замело, а нові ведуть кудись не туди. Так от, Повертаючись
до нього. Він був середніх років, без передніх зубів, але цей нюанс, аж ніяк не відбивався на його щирій посмішці. Стандартна чорна шапка, затаскана куртка та робочий светр, який міг так само виконувати і функції зручного та теплого домашнього одягу. Весь його образ говорив про те, що він такий собі типовий трудяга, що не упустить шансу вклинити одне-друге міцне слівце та пожалітися на власну долю. Дорогу було потрібно знайти. розмову зав'язав я. . "Слава Йсусу Христу". "На віки Богу слава". Далі був обмін думками про гори, погоду та життя. Голос його був рівним, веселим, слова життєрадісними, повна протилежність створеному мною портрету. На цьому б все і закінчилося б і я про нього забув би вже на наступній вершині, як би не одна маленька деталь - він був запряжений у
великі сані. Цей чоловік мусить підійматися високо в гори за складеним сіном. Вдень
він робить дві-три ходки. І так протягом всього свого життя. Дощ, сніг, чи
вітер; зима, літо чи осінь –
не важливо. Він зовсім не був змученим, чи якось ображеним на свою долю. Ні,
він посміхався та радів новій зустрічі, наче життєрадісність текла в його крові.
Поруч з ним бігало два його песика. що нарізали кола довкола нас та намагалися вхопити наші рукавички. Це була одна з тих зустрічей, які часто чекають нас на кожному крутому повороті нашого життя. Ці рандеву часто бувають короткими, навіть миттєвими, як життя мошки, але значать для нас дуже багато, так як перевертають все наше життя та світобачення вверх ногами. Колись давно в п'єсі "Орест" Еврипіда я прочитав наступні рядки:"Нет в мире положенья столь ужасного/ Нет наказанья божьего, которого/ Не одолел бы человек терпением..." Ця зустріч досі не виходить у мене з голови.
Комментариев нет:
Отправить комментарий