Історія з такого [не]далекого життя

Воно настало. Знову. Ще один ранок в гуртожитку. Старому та з душком. Опалення ще не ввімкнули і стояла приємна прохолода.
В темряві пройти через кімнату не так вже й складно, головне потім в коридорі не забути що на шляху дві колони - жарт архітектора над п'яненькими студентами.
Туалет знаходився на протилежному кінці блоку. Понеділок. Зрозуміло що на вихідних ніхто нічого не прибирав ( та й сьогодні навряд чи приберуть).
Намагаюся зосередитись. За дверима чути чиєсь важку шаркання. Хтось наближається і б'ється головою в двері. Актори. точно актори, найдивніші люди яких я зустрічав. Та й чи люди-то?
Тиша і жодного руху. Продовжую зосереджуватися.
"Странно? Примите ж, други, странника под кров ваш;" - донеслося прямо з дверей
В ту коротку паузу я подумав що це дійсно до мене, але не встиг я щось сказати як голос продовжив:
"Но любопытством лишь его не мучьте,
Есть многое в природе, друг Горацио,
Что и не снилось нашим мудрецам..."
І далі по тексту.

Так і підвис я в незрозумілому становищі. Вийти не можу - хочеться в туалет, та й продовжити теж не в стані - боюсь перебити.

Дивне було життя в гуртожитку....

0.0044

Люблю дивитися цікаві штуки. Люблю ними ділитися.

Лейка святкує своє сторіччя. 100 років легендарному бренду фотокамер. Фотокамера яку бажає мати кожен поважаючий себе фотограф.

Рішення для відео просте в своїй геніальності. Оживити фотографії яки стали знаковими в історії мистецтва. Але оживити не так як вони сфотографовані, це примітивно просто. А оживити їх емоції, ті відчуття які вони викликають в глядача, поєднати їх в один водоспад образів. Художній документ історії.

Оживлені фото:
"Raising the Flag on Iwo Jima" by Joe Rosenthal
Buzz Aldrin on the Moon (of the Apollo 11 mission) by Neil Armstrong/NASA
"Migrant Mother" by Dorothea Lange
"Le Baiser de l'hôtel de ville" by Robert Doisneau
"Rue Mouffetard, Paris (1954)" by Henri Cartier-Bresson
"Behind the Gare St. Lazare" by Henri Cartier-Bresson
"Muslim women on the slopes of Hari Parbal Hill" by Henri Cartier-Bresson
"Phan Thi Kim Phúc" by Nick Ut
"Sanaa, Yemen," by Samuel Aranda
"General Nguyen Ngoc Loan executing a Viet Cong prisoner in Saigon" by Eddie Adams
"Flower Power" by Bernie Boston
"Quang Duc self-immolation" by Malcolm Browne
'Unknown Rebel of Tiananmen Square" by Jeff Widener
"Portrait of Che Guevara" by Alberto Korda
"Identical Twins, Roselle, New Jersey (1967)" by Diane Arbus
"Segregated Water Fountains" by Elliot Erwitt
"John Lennon and Yoko Ono" by Annie Leibovitz
"Girl With Leica" by Alexander Rodchenko
"Self Portrait with Wife & Models, Paris (1980)" by Helmut Newton
"Seine-Maritime, Dieppe" by Henri Cartier-Bresson
"Falling Soldier" by Robert Capa
"The Photojournalist" by Andreas Feininger
"Weeping for FDR" by Ed Clark
"Rodeo - NYC" (1955/56) by Robert Frank
"Man with Book in Mouth" by Jeff Memelstein
"The Troubles" by Hanns-Jörg Anders
"V-J Day in Times Square, New York (1945)" by Alfred Eisenstaedt
"La Piete Araba" by Samuel Aranda
"Gun 1 (1955)" by William Klein
"Flower Child" by Marc Riboud
"Self-immolation of Thích Guảng Dức" by Malcolm Browne
"El Morroco, New York (1955)" by Garry Winogrand
"Wenceslas Square, Prague (1968)" by Josef Koudelka
"California (1955)" by Elliot Erwitt
"India, Kashmir, Srinagar (1948)" by Henri Cartier-Bresson

Мистецтво в контексті історії

Всі події мають власні відображення в мистецтві. Саме по цим артефактам ми можемо судити про ставлення людей до різних перипетій історії. Оскільки нинішні події тільки починають розвиватися, ніхто не може поставити крапку знаковою картиною епохи. Тому повернемося на одне століття назад і подивимося на "Герніку" - картину епохи воїн.

Coursera - "Публічні виступи". Блок 3

Огляд стверджень
Структура виступу
Страх виступу
Темп, пауза
Жести, рухи

Coursera - "Публічні виступи". Блок 2

Імпровізовані виступи (Imprimptu speach)
Структурування і спостереження
Основа аргументу
Розпізнавання та розроблення ключових позицій виступу
Організація головних пунктів доповіді
Висловлення думки

Coursera - "Навчитися вчитися". Блок 2

Друга порція конспектів Learning How to Learn

Coursera - "Навчитися вчитися". Блок 1

Другий курс який я проходжу - "Learning How to Learn: Powerful mental tools to help you master tough subjects" від UC San Diego. Курс розповідає про принципи роботи мозку, пам'яті і як полегшити процес освоєння нових складних знань.
Отже, конспект перший

Coursera - "Публічні виступи". Блок 1

Почав проходити різні он-лайн курси для загального саморозвитку і вирішив ділитися своїми конспектами по темі, раптом кому буде цікаво. Буду публікувати їх блоками, після проходження чергової теми. Почну з того, як виступати перед публікою. Блок 1

Навіяне Pink Floyd-ом

Pink Floyd-и були одним з тих гуртів, на піснях яких я виріс. Вони не лише познайомили мене з хорошою музикою, але й були першими хто познайомив з фізикою (С детства мы знаем дисперсию света, спасибо Пинк Флойдам за это). І от в мережі наштовхнувся на їх новий кліп присвячений до ювілейного перевидання альбому The Division Bell.


(нижче більше)

Рабів до раю не пускають

На Грушевського, одразу за готелем Дніпро є поворот у дворики, там є одне місце де свого часу збиралася наша богема та влаштовувала виставки та концерти Знаходилося все те серед закинутих та напівзруйнованих будинків. В тому місці було страшно інколи вдень ходити, а тут я опинився вночі. Але на цей раз страху не було зовсім, бо довкола мене були люди яким я довіряв, я знаходився в суспільстві, яке не могло тобі нашкодити за жодних умов. А те що було далі, більше схоже було на гру Сталкер. Раніше я дні просиджував за нею, повністю віддаючись тій романтичній атмосфері богом забутого місця, повного різних аномалій та артефактів. Де можливість швидкої наживи та легкої смерті притягувала не лише різної масті романтиків, а й бандитів, вчених та військових. Я наче дійсно опинився на кордоні. Чорні провалля вікон дивилися на дворик, де біля майже згаслого вогнища сиділо двоє чоловіків та про щось говорили. Стіни. Розмальовані написами «Воля або смерть», були підперті щитами. Я підходив до сходів і один чоловік піднявся щоб підсвітити мені дорогу. «Обережно, там немає однієї сходинки».  Я не міг відвести погляду від цієї картини, відчуття нереальності ніяк мене не покидало. За час мого ступору повз пройшли ще три людини, з ними було теж саме – чоловік з ліхтариком вставав, підсвічував дорогу та попереджав про відсутню сходинку. Останнім проходив уже не молодий чолов’яга, в гарному пальто поверх солідного костюму. Йшов він повільно, явно насолоджуючись атмосферою, або ж пригадуючи щось про цей дворик.

Поезія 2.0

Два вірша Томаса Еліота. Дуже образі та ритмічні. Філософські як у Бродського. Трохи депресивні як у Бодлера. Саме те....

Бортовий журнал. Севастополь 05.02.14

В останню добу перебування в Криму вирішив з Бахчисарая втекти у Севастополь. Місто подивитися та й на море теж.  Рішення було правильним, так як відкриттів було чимало.

З самого початку хотілося поїхати та спробувати поговорити українською і будь що буде. Або довести міф, або його спростувати. Але так як по дорозі бачив всюди розклеєні листівки «Я выбираю таможенный союз», а на одній з зупинок електрички під Інкерманом було крупними літерами виведено «Крым – это Россия», я, відверто кажучи, почувався в цьому місті так само як і деякі мої російськомовні друзі на Франківському вокзалі, про який ходить маса легенд.

Бортовий журнал. Бахчисарай 04.02.14

Інколи мені здається, що я єдина людина у світі яка любить холод. Я просто обожнюю ці зимові морозні ранки, коли під ногами хрустить сніг, а лід співає під ногами, а тут, в Бахчисараї холод в тінях ще й радує тим, що земля тверда і тримається купи. Бо варто лише вийти на сонячну ділянку стежки як зумна основа перетворюється на слизьку купу лайна, на якій не можливо встояти і яка перетворює ходьбу на постійний двобій. Але ранок був холодний і це давало в повній мірі насолодитися цим недовговічним явищем та вповну надихатися льодяного повітря. 

Бортовий журнал. Бахчисарай 03.02.14

Всі перші дні в подорожах завжди найважчі. В дорозі майже не спиш, їси що попало, а потрібно ще протропити ще бог зна скільки кілометрів.

Бахчисарай зустрів мене туманами та інеєм, видимість в низині була досить хорошою, а от в горі – метрів п’ять, не більше. Поселення та перебирання рюкзаків пройшло швидко і от я вже на стежці. Познайомився з місцевим бомжем, який зараз живе в низині, а влітку перебирається в печери, якими місцеві гори просто кишать. Мій новий друг  трохи провів та запропонував на днях піти прогулятися до ******. Не знаю, чи варто погоджуватися. Наче цікава людина, морда не пропита і говорить чітко та зв’язко. Може навіть короткий фільм про нього зняти? Побачимо. 

Бортовий журнал. Буковець 29.01.14

Сиджу на одній з вершин довкола села Буковець і просто дух перехоплює від того що бачу навкруги. Принципово не фотографую цей момент, до чудес я дуже егоїстичний, хочу щоб він лишився лише в моїй пам’яті. Лише спробую словами передати та описати красу та свої відчуття. Хоча це і не має сенсу, адже красу, істинну красу не описати словом, ї можливо лише відчути серцем.

Майдан 3.0

Майдан вже давно став самостійним органом супротиву нашого диктаторського режиму. Кожна потреба його задовольняється людьми, які його підтримують, які так само розділяють його цілі та бачення майбутнього. Так в останні морози було направлено дуже багато різної гуманітарної допомоги, аби підтримати наших бійців за свободу, аби вони не позамерзали на барикадах відстоюючи честь та гідність Людей. Але ми. Здається, потроху забуваємо про одну маленьку річ, яка і робить нас Людьми – співчуття, співчуття навіть до наших ворогів. Адже ж там, по іншу лінію фронту стоять такі самі українці як і ми, з тими ж само потребами, але які вимушені виконувати ворожі накази. Які так само стоять там зараз на морозі. Я не кажу зараз про Беркут, в мене самого до них є багато злого в серці, я зараз кажу про Внутрішні війська. Якщо у протестувальників є якась можливість пройтися та розігнати кров, то вони мусять стояти з щитами та тримати лінію. Я вважаю, що аби не нагнітати ще більше атмосферу громадянської війни, потрібно зробити жест доброї волі. Це дуже необхідно, особливо в нинішній ситуації загрози силового розгону, яка постійно висить над нами як Дамоклів меч. Нам потрібно вийти зараз до них, з термосами, пиріжками та теплими ковдрами та показати, що ми не такі злі демони, якими нас малюють, що ми дійсно люди, здатні до співчуття. І хто зна, можливо, при наступному наказі вони відмовляться йти на нас. Адже настав час перейти від слів про мирне врегулювання, до прямих дій. Зараз, як ніколи раніше, потрібно налагоджувати мирний діалог на от такому «сусідському» рівні. Давайте замінимо коктейль Молотова на чай, а каміння на ковдру, змінимо кнут на пряник. Такі дії принесуть нам лише користь, адже в далекій (чи не дуже) перспективі нам всім жити разом в одній країні. Не варто ділити людей на злих та поганих. Ці дві риси існують однаково в усі людях. Потрібно пам’ятати, що пекло дуже легко розворушити в середині (що ми бачимо зараз), але деструктивні сили ніколи не принесуть нам користі. Давайте разом будемо допомагати одні одному, які б вчинки не розділяли нас, корабель влади тоне, настав час згадати що українці стоять з обох сторін барикад.

Бортовий журнал. Криворівня 28.01.14

Все нижче написане  є дуже особистою річчю, і фотографія не претендує бути зрозумілою та й на звання мистецтва вона теж ніяк не зазіхає.

Бортовий журнал. Криворівня 27.01.14

Сьогодні в горах зустрів чоловіка в якого дізнався про те як дістатися моєї полонини, бо стежки якими ходили влітку – замело, а нові ведуть кудись не туди. Так от, Повертаючись до нього. Він був середніх років, без передніх зубів, але цей нюанс, аж ніяк не відбивався на його щирій посмішці. Стандартна чорна шапка, затаскана куртка та робочий светр, який міг так само виконувати і функції зручного та теплого домашнього одягу. Весь його образ говорив про те, що він такий собі типовий трудяга, що не упустить шансу вклинити одне-друге міцне слівце та пожалітися на власну долю. Дорогу було потрібно знайти. розмову зав'язав я. . "Слава Йсусу Христу". "На віки Богу слава". Далі був обмін думками про гори, погоду та життя. Голос його був рівним, веселим, слова життєрадісними, повна протилежність створеному мною портрету. На цьому б все і закінчилося б і я про нього забув би вже на наступній вершині, як би не одна маленька деталь - він був запряжений у великі сані. Цей чоловік мусить підійматися високо в гори за складеним сіном. Вдень він робить дві-три ходки. І так протягом всього свого життя. Дощ, сніг, чи вітер; зима, літо чи осінь – не важливо. Він зовсім не був змученим, чи якось ображеним на свою долю. Ні, він посміхався та радів новій зустрічі, наче життєрадісність текла в його крові. Поруч з ним бігало два його песика. що нарізали кола довкола нас та намагалися вхопити наші рукавички. Це була одна з тих зустрічей, які часто чекають нас на кожному крутому повороті нашого життя. Ці рандеву часто бувають короткими, навіть миттєвими, як життя мошки, але значать для нас дуже багато, так як перевертають все наше життя та світобачення вверх ногами. Колись давно в п'єсі "Орест" Еврипіда я прочитав наступні рядки:"Нет в мире положенья столь ужасного/ Нет наказанья божьего, которого/ Не одолел бы человек терпением..." Ця зустріч досі не виходить у мене з голови.

Бортовий журнал. Криворівня 26.01.14

Це досить таки контрастний перехід від революційних буднів до монументальної величі гір. Наче ці два світи існують незалежно один від одного, усвідомлюючи лише своє власне існування. Один світ з барикадами, пострілами та вибухами гранат, де мовою є сила, а аргументом  - коктейль Молотова. Та інший світ – столітні гори в усій своїй високій красі, місце де можна рукою торкнутися неба. І єдиною точкою перетину цих двох антиподів – я. Йшов сніг, театр хребтів вистроїв свою мізансцену, глядач – серце. Гори ніжно розчинялися в сірому мареві хмар, невимушено створюючи рівномірний купол над головою, що відділяв нас від всього світу. Куліси. Гра світла та тіні. Монохроматичність декорацій та тьмяність кольорів, запах морозу. Картина спокою та рівноваги. Саме те чого так не вистачало по життю. Нічого важливого в цей момент не існувало – революція, відсутність роботи, уявне кохання, все це лишилося десь далеко позаду, настільки далеко, що просто починаєш сумніватися в реальності історії, часу, буття. Крок за кроком долаючи метри снігу, пересуваючись в розведеному якимось деміургом акті, граєш свою роль. Відчуття гармонії всередині ні з чим та ніколи не порівняється. Хочеться, так хочеться продовжити цю мить до нескінченності, закільцювати. Чай. Печиво. Курага. Ландшафт не стоїть на місці. Вітер та сніг своїми ненавмисними рухами перекреслюють канву простору заново. От вже і мої сліди ледь видно, потрібно повертатися в долину до своїх проблем. Але ж ми спускаємося лише для того щоб знову відчути пряний смак сходження на гору.

На злобу дня

От поясніть мені, як Майдан може щось змінити, якщо він зараз знаходиться в позиції коли він нікому, фактично, не заважає, як можуть щось змінити постійні теревені зі сцени, як пасивна бездіяльність може посунути ситуацію? Прийнятий сьогодні закон просто може усунути тих, хто каже незручні для влади речі. І до окопного сидіння на Майдані додасться ще й інформаційний вакуум, що, на мою думку, прискорить перехід до стагнації, після чого всі розійдуться по домівках. І от ми вже живемо в країні з строєм як в Білорусії чи Росії. Це дуже неприємна ситуація виходу з якої я не бачу. Так, Майдан самоорганізувався, всередині почалися громадянські зрушення, але проблема в тому, що Майдан став організмом відокремленим, явищем самим по собі, здатним вплинути локально, але неспроможним на зміни. Майдан перейшов в зону комфорту не лише по відношенню до себе, але і до проблеми, яку він був призваний вирішити.

Сьогоднішнійц день - останній, коли можна було дихати вільно.

Та трішки Бродського до теми

Только пепел знает, что значит сгореть дотла.
Но я тоже скажу, близоруко взглянув вперед:
не все уносимо ветром, не все метла,
широко забирая по двору, подберет.
Мы останемся смятым окурком, плевком, в тени
под скамьей, куда угол проникнуть лучу не даст.
И слежимся в обнимку с грязью, считая дни,
в перегной, в осадок, в культурный пласт.
Замаравши совок, археолог разинет пасть
отрыгнуть; но его открытие прогремит
на весь мир, как зарытая в землю страсть,
как обратная версия пирамид.
"Падаль!" выдохнет он, обхватив живот,
но окажется дальше от нас, чем земля от птиц,
потому что падаль - свобода от клеток, свобода от
целого: апофеоз частиц.