0.0039

Їздив нещодавно в черговий раз в Судак, на цей раз у власних справах. Потрібно було зняти фільм на диплом. Ідея, можна сказати, була Благородна – хотів зробити кіно про ветеранів альпінізму і скелелазіння, показати їх у контрасті з їх протилежностями, підмонтувати кадри молоді, що п’є, бабусь та дідусів, які цілими днями сидять на лавках і нічого не роблять, та різних товстунів з вулиць. Дивно навіть те, що ідея, те як я це все бачив мені подобалося, і знав що її прийме мій майстер. Але хорошому не довго бути, мої ідеї напоролися на рифи реальності. Нажаль були обставини з якими я не міг нічого вдіяти. Але не будемо про погане. Довго я не сумував і переключився з відео на фото і за три дні в мене було три сильних враження.

Враження 1.

Після невдачі з горя вирішив поступити самим дурним чином – напитися, а оскільки нічого не було, то я пішов в місто за вином. Вже вечоріло, дощові хмари потроху розходилися, але все ще висіли своїм важким полотном над моєю головою. Йшов, дивився собі під ноги, думав над тим як можна викрутитися з ситуації. Не придумалося нічого. Мій погляд зупинився на жуйці, вкатаній в бруківку, але не тому, що вона була цікава, а тому, що її освітило сонце, яке не було видно із-за стіни дощу вже протягом кількох днів. Я обернувся і побачив ось це – неймовірної краси скелю, яскраво висвітлену в рамці типових будівель. Я сів та заніс до блокноту наступне:

«Справжню красу природи ніколи не знищити. Люди можуть скільки завгодно придумувати дивні гаджети, аби зашорювати погляд. Скільки завгодно можна застроювати простори нашої землі. Але навіть тоді, коли підійнявшись на важкодоступну гору ти знайдеш себе на порозі фешенебельної кав'ярні, навіть тоді краса природи залишиться. Залишиться вона, бо знищити її неможливо. Завжди буде тей один чарівний момент неповторност коли зюігаються разом багато випадковостей створюючи чудо, яке не перекрити нічим. Істинний політ духу.»

Враження 2.

Наступний ранок був важкий. Холодна вода дещо збадьорила, але не пробудила мене повністю. День мав бути не цікавим – на небі знову свинець, а сильний вітер так і намагається віднести мою палатку до країни Оз. Щоб остаточно прийти в себе потрібно було зробити довгу прогулянку та випити апельсинового соку. І тут мені прийшла в голову геніальна ідея – чом би мені не прогулятися до Нового Світу за соком. І я пішов. До цього Сокол я бачив лише здалеку, під нього я ніколи не підходив. Мушу не погодитися з класиком – величне краще видно зблизька, а не здалеку. Коли над тобою нависає така громада, то відчуваєш себе малим та беззахисним,  скелелаз в мені з цим не погоджувався.

За поворотом вже показалися дахи готелів,  а в морі вже давно можна було помітити яхти, що кинули якір в тихій бухті. Було тихо, через непогоду людей на вулиці було мало. Лише бігборди несли свою службу. Модні готелі чергувалися з маленькими захаращеними будівлями типового дачного стилю – відносний лаукост – мінімум місця, мінімум зручностей і не низька плата. Ніколи я не розумів того як можна йти на все заради того, аби лежати під сонцем біля солоного резервуара, який всі звуть морем.

Так і йшов – готель, халупка, готель, халупка. Вже пів години як почало світити сонце, люди потягнулися до пляжу і я пішов слід за ними. Із цікавості. Коли я побачив цю кількість тіл, які фактично вже в декілька ярусів обсіли (або точніше облягли) пляж, як вони сидять напівпритомні під палючим сонцем, обливаються потом та кровоточать неприємним запахом в комбінації з не завжди струнким формами…. Коротше я зрозумів що живу правильно, що все що я роблю правильно, що моя реальність таки приємна, а саме головне що вона моя. Я не претендую на те, щоб всі зі мною погоджувалися, у кожного своя правда. Просто до того я сумнівався в тому що живу правильно, я сильно сумнівався в правильності вибору гір, скель, туризму, стилю подорожей, так як мені часто хочеться комфорту та гарячої ванни, щоб дощ на голову не крапав. Але коли я побачив альтернативу, то зрозумів, що все що я робив – правильно та є моє істиною,  а всі ті люди, що наполягали на тому що я не правий просто не могли дозволити собі цієї розкоші, розкоші бути собою та розкоші хотіти те що робиш.

Повернувшись пішов милуватися штормом.

Враження 3.

Коли мене попросили познімати гостинний двір Оазис я довго не думав і одразу погодився, адже спілкування з їх власниками це справжня насолода. Такі друзі це справжня нагорода небес, вони надають тобі сил та наснаги. Як, не знаю. Варто ще зазначити, що знайомство з ними та з своїми новими друзями повернуло мені віру в людство, в добро, нагадало про прості, але важливі речі. Після зйомки ми сіли пити каву і говорити, тема зсунулася на те що мені болить – на самозахвати. Цими маленькими кібіточками усипана вся долина від Оазиса і до Меганома (це як мінімум те що я бачив). Дещо я про це вже знав і трохи писав, але….

Як виявилося що на території самозахвату в Судаку виріс цілий район міста. По жодним нормативним актам він не оформлений, по документам його не існує. Там є електроенергія, каналізація, водогін, але відсутні всілякі документи на власність. Там розміщені 4-ри зіркові готелі, магазини, бари і все що потрібно для відпочинку. Ця частина міста існує лише влітку, поки є відпочивальники. Цей район живе власним життям, за власними законами. Міліція навідується туди лише якщо там відбуваються вбивства, та й ті швидко закривають. Це сама справжня країна в країні. Думаю що ніде більше такого немає, та й бути не може.