І в правду, Доля – дама з Причудами. Ніколи не подумав би
що колись знову повернуся до дитячого табору. Особливо після Одеси. Але все
змінюється і я опинився в дитячому таборі ЕкстреМал. Тут я спочатку мав
викладати фотографію, але через певні обставини я став інструктором зі
скелелазіння в фотографічній групі. Ну, по суті, ще не став, бо діти приїдуть
тільки в неділю або в понеділок, але так сказали. Що ж, обидва можливих
варіанта мені подобаються і від нового
призначення мені гірше не стало.
Отже, табір
знаходиться на базі КСС (Контрольно Спасательная Служба) за фортецею в сторону
Нового Світу. Умови спартанські, але з претензією на цивільність – є душ,
ліжка, більш-менш нормальний туалет. Сьогодні я тут вже другий день і по трішки
звикаю до всього цього, але в перший мені було дуже погано – давалася в знаки
втома від переїзду. Найбільше моє потрясіння було те, що тут, на цій станції
опинилося два моїх знайомих з універу. А як хотілося відпочити від того життя,
але не вийшло. Радує те, що вони скоро поїдуть. Ні, вони зовсім не погані люди,
просто я не люблю свій універ та професію і будь-яка можливість відпочити від
неї – мрія.
Перший день ходив
взагалі без розуміння того де я і що я тут роблю. Мене покормили і сказали
погуляти поки діти не роз’їдуться. Що ж, я був ситий і погодився. Вирішив піти
на море, давно, майже вічність, там не був і бажання пірнути в воду, особливо
при такій спеці було великим. І тут я згадав, про те що я не люблю море, цю
велику солону калюжу від якої до того ж штинить йодом та перегнивши ми водоростями.
Важко передати словами тей запах, що стояв там, але від нього нудило. І я
забрався геть з того дикого пляжу. Можливо це залежило від місця?
Продовжуючи
пляжну інспекцію пішов на міський пляж, але в придачу до того що там пахло
нічим не гірше ніж на дикому пляжі, там була просто туєва туча людей. Співвідношення
фігур було не на користь струнких молодих дівчат в симпатичних купальниках.
Нажаль.
Наступним
враженням за день була фортеця. Вона чимось нагадувала Аккерманську, напевно
своїм масштабом та відсутністю фактури. Про це ще рано судити, адже я був лише
ззовні. Але цікаво було дивитися на творіння людських рук, які так старанно
вписали споруду навколо скелястого пупиря створивши не тільки гарну композицію,
але й неприступну твердиню.
І на останок
скелі – вони тут дивні – дуже колючі. Неприємно хапатися за такі зчепи, через
них шкіра швидко стирається. Ех, як я сумую за гранітом та вапняком.
Було б значно
більше всіляких пригод як би не спека від якої тіло плавиться ззовні та в
придачу вариться всередині. Тут все таке прямо уфф. Важко бути впертим та
пробувати нові враження, навіть якщо десь і підозрюєш що все буде зовсім не так
як думаєш. Але все ще поправиться, принаймні сьогодні почуваюся краще ніж
вчора. А отже завтра буде не гірше ніж сьогодні.
Якщо ввечері не
буде інструкторських зборів рвану фотографувати виноградники.
Вибачте за соплі, насолоджуйтеся фотографіями
Комментариев нет:
Отправить комментарий